Оля, 42 - 21 февраля 2010 11:19

Одного разу двоє друзів-хлоп’ят каталися на ковзанах на малому замерзлому ставку. Був похмурий холодний вечір. Діти їздили обережно, але раптом лід проламався і один із хлопчиків упав у воду.
Ставок був неглибокий, але вода в ополонці почала замерзати, закриваючи отвір.
Другий хлопчик повернувся на берег, узяв найбільший камінь, якого вдалося знайти, і побіг туди, де провалився його малий друг. Почав щосили вдаряти каменем об лід, аж врешті-решт розбив його. Схопивши друга за руку, допоміг йому вибратися з води...
Коли прийшли рятівники і побачили, що сталося, здивувалися: «Як це йому вдалося? Як хлопчик зміг розбити такий грубий і щільний шар льоду?»
Дідусь, який проходив поблизу, сказав:
- Знаю, як він це зробив!
- Як? - спитали вони. Дідусь відповів:
- Не було поруч нікого, хто б застеріг: «Це тобі не вдасться...»

[B]Маємо дивовижні сили, але так легко забуваємо про них![/B]

p.s. ... скільки разів в житті Вам казали «Це тобі не вдасться...», скільки це повторювали Ви самі собі?!... думаю цього і не зрахувати ... я й досі не вірю в себе, в свої сили ... не знаю, що маю зробити, щоб повірити, що зможу?! ... але раз за разом доводжу собі, що здатна впевнено йти до мрії і втілювати її у життя ...

• 
• 
•